Авторизация
Пішов 5-тий рік повномасштабного вторгнення РФ в Україну
Чотири роки тому о четвертій ранку Запоріжжя прокинулося від вибухів. Люди почали телефонувати рідним, хтось як завжди пішов на роботу, хтось додому вже не повернувся. "ЗаБор" зібрав історії читачів та їхні спогади з ранку цього дня.
Сьогодні – чотири роки повномасштабної війни. 1461 день, який змінив усе. 4388 днів, як на українську землю ступили росіяни.
Чотири року тому у Запоріжжі вперше пролунали вибухи не від кар'єру чи заводів. На світанку над містом пронеслися МіГи Повітряних Сил ЗСУ: на той момент росія вже наносила удари по багатьом містам України. Цей день став чи не найдовшим для мільйонів українців.
Вже за кілька хвилин зібралися кілометрові черги на АЗС та до банкоматів. Ближче до обіду розмели воду, хліб та інші продукти з полиць магазинів. Соцмережами ширилася така шалена кількість російських ІПСО, що сьогодні навіть складно уявити, як ми тоді у все це вірили: мітки на дахах та асфальті, світломаскування, "мені кума прислала...".
Але попри всі спроби росіян налякати, заплутати та зламати, запоріжці об'єдналися як ніколи.
На наступний день на Пісках зібралися чоловіки з усіх районів, щоб допомагати вантажити пісок та робити укріплення, за три дні план було перевиконано. Жінки та діти плели сітки у школах та дитсадках. Запоріжці несли тони допомоги як військовим, так і переселенцям, які вже почали прибувати до міста.
На блокпостах вже стояли ящики із коктейлями Молотова, вказівні знаки на дорогах міста були замальовані, а у місцях, де була потрібна допомога, було не посунутися.
За 1461 день росіяни вбили понад 800 мирних мешканців Запоріжжя та області, серед них 45 дітей.
Загалом по Україні станом на лютий 2026 року загинули понад 15 тисяч цивільних українців, ще понад 41 тисячу поранено.
За даними DeepState, станом на лютий 2026 року, окуповано 75% Запорізької області. Майже чотири роки в окупації перебувають наша Василівка, Токмак, Мелітополь, Бердянськ. У багатьох вони асоціюються із морем, відпочинком та головне – мирним життям.
За 4 роки росіяни "закошмарили" Запоріжжя: нічні обстріли з С-300, масовані атаки "Іскандерами" та "Калібрами", десятки КАБів на місто протягом кількох годин, а тепер шахеди щоночі навіть без перерви вдень.
Всі 4 роки росіяни намагаються перетворити Запоріжжя на "сіру зону", однак місто живе доти, доки в ньому є люди. Тож Запоріжжя живе та розвивається й надалі.
"ЗаБор" попросив запоріжців згадати, яким для них був той ранок. Багато хто тоді взагалі не цікавився політикою та не читав новин, але відтоді це стало буденністю чи не кожного запоріжця.
«Прокинулася від реву винищувачів»
Тетяна:
Прокинулася від реву винищувачів над будинком. У телефоні – пропущені дзвінки від старшої доньки з Києва. Одразу зрозуміла: почалося. Війна.
«Спочатку подумала, що це жарт»
Марина:
Їхала на роботу. Подзвонила знайома і сказала, що Харків бомблять. Спершу не повірила – подумала, що це дурний жарт. У маршрутці чоловіки почали виходити, не доїжджаючи до зупинок.
«О 4-й ранку вийшла на балкон»
Анна:
О четвертій ранку вийшла на балкон від гулу. Над містом летів МіГ у бік сходу.
«У чаті дитсадка всі писали, що дітей не приведуть»
Катерина:
Прокинулася від гулу за будинком – дорога під вікнами була заповнена машинами. У чаті дитсадка масово писали, що дітей сьогодні не приведуть. Довго сиділа на одному місці, ніби закам’яніла, не могла повірити в те, що відбувається. Весь день – як у тумані.
«Поїхала на роботу, як завжди»
Яна:
Нічого не чула й навіть зранку новин не бачила. Перше, що побачила – черги на заправках. Поїхала на роботу, як завжди, а вже там офігіла від новин.
«Пам’ятаю все»
Юлія:
Пам’ятаю той ранок, коли сказали, що війна. Не повірила – подумала, що це дурний жарт. Пам’ятаю гул літака над будинком — досі не знаю, чий він був. Пам’ятаю порожні полиці в АТБ і переляканих людей. Пам’ятаю виття сирен і страх. Пам’ятаю Маріуполь – страшні кадри звідти. Пам’ятаю вокзал і людей, які виїжджали. Пам’ятаю обстріли проспекту та зруйновані будинки. Пам’ятаю, як ішла після чергового удару й плакала за себе і за людей. За чотири роки ніби зачерствіла. Але пам’ятаю все.
Чотири роки потому
Тоді багато хто не повірив. Хтось подумав, що це жарт. Хтось поїхав на роботу. Хтось побачив черги на заправках. Хтось плакав.
Сьогодні – 1461 день великої війни.
Запоріжжя пережило обстріли, руйнування, тисячі повітряних тривог. Через місто пройшли десятки тисяч переселенців. Ми навчилися жити між сиренами. Навчилися відрізняти звук ППО від «прильоту». Навчилися не панікувати, і все одно боятися.
Але пам’ять про той ранок не стирається. Ми пам’ятаємо. І продовжуємо триматися.
