Форум Запоріжжя

Чи є на форумі прихильники домашніх родів?
Давайте знайомитися

Наверное, нет людей, которые положительно относятся к домашним родам. Я лично считаю это рискованной затеей. Если бы я рожала дома, то не известно, что было бы не только с малышом, но и со мной.
Вы посмотрите, сколько деток рождается с патологиями, которые требуют немедленного вмешательства и контроля со стороны врачей.

хотя есть знакомая, которая двоих деток рожала дома. первенца своего в роддоме. а второго и третьего ребенка в воде.

У мене багато знайомих народжували вдома. Я сама маю такий досвід.

Ясна, ти сама народжувала вдома? не страшно було? запрошувала додому фахівців? (лікаря, медсестру). а якщо би якийсь форс-мажор? мені здається що психологічно, звичайно, легше вдома, але ж .... страшнувато )))

_________________
Excuse Me, is you saying something? Uh, uh, you can't tell me Noooothing!

Мисс Шерман, не насилуй украинский- больно читать же!!! У меня коллега по работе рожала дома в бассейне. Роды принимал муж и акушерка- все прошло отлично. Девочка выросла и стала настоящей красоткой!

Miss Sherman
А як на мене - у вас чудова українська.
Запрошувала повитуху. вдома була донька і чоловік. враження звісно неймовірні. До форсмажорів більш менш підготувалися, Спеціаліст на телефоні, машина під вікном.

Ясна, дякую за комплімент. українська - мій профіль)) я за фахом вчитель рідної мови та літератури )))
до теми - ви порівнювали витрати пологів вдома і у лікарні? і що вас підштовхнуло до думки народжувати вдома?

_________________
Excuse Me, is you saying something? Uh, uh, you can't tell me Noooothing!

У мене було бажання зробити із пологів свято. Може я востаннє народжую.
Витрати звісно не 400 грн. Але, за мої пологи того віддати було не шкода.
Хоча знайома, яка народила в лікарні трохи раніше витратила не менше, то лікарю, то акушерці. Не знаю кому там ще належить мзду віддати.

Ризикну викласти свою розповідь про домашні пологи

Сьогодні, озираючись назад, на день пологів, у мене залишається стійке відчуття великого свята. Ну майже як Новий рік чи День народження в дитинстві. Хоча, коли я розповідаю, що пологи йшли більше двох діб, усі співчутливо хитають головою, дивляться на мене як на великомученицю, і спішать поділитися розповідями, що і вони намучилися в роддомі. Либонь для того, щоб утішити та заспокоїти думкою, що я не одна така на світі.
Думаю, що це дійсно б трохи розрадило мене, якби я народжувала в пологовому будинку. Але я народжувала вдома. Чи як мені видали потім довідку: без медичної допомоги.
Свою першу дитину я народила дев’ять років тому саме з цією з медичною допомогою. Діло йшло під вечір, мене швиденько вклали на ліжко, встромили у вену крапельницю і через півтори години моє дитя вилетіло з мене з усіма побічними задоволеннями, про які хочеться забути як страшний сон.
Відомий англійський вчений, який відстоював право жінки народжувати так, як дано їй природою, Дік-Рід, запитав якось у лікаря-акушера, для чого той стимулював породіллю, хоча в тому не було жодної потреби. „Адже у дитини можуть бути потім проблеми з нервовою системою аж до епілепсії,” – вів він далі. На ці слова лікар відповів, що його завдання провести пологи, а далі вже будуть проблеми педіатрів.
Слова страшні у своїй відвертості, і їх правдивість перевірила на собі не лише я, а і ті десятки матерів, моїх сусідок по лікарняному ліжку.
Говорять, що сьогодні все відбувається інакше. І дійсно, в пологовому будинку мене завірили, що без потреби вони ніяких лікарських засобів не використовують, за певну плату створять комфортні умови перебування після пологів, а також всіляко заохочують партнерські роди. Можу допустити, що багато чого перемінилося за дев’ять років, але є речі, які не мінялися десятки років: казенні стіни, чужі люди, медичні огляди на кріслі, металеві пружинні ліжка, пронизливо-яскраве світло операційної, відбирання дитини в перші хвилини для обмірювання і щеплення...
В якийсь момент я відчула, що не хочу цього. Звісно, переживши подібне один раз, можна перетерпіти всі ці незручності ще раз. Але заради чого? Я виношувала мрію про дитя багато років, ростила його кожною клітинкою свого тіла, кожним порухом своєї душі. Чому в мить нашої зустрічі я маю щось перетерплювати, з чимось змирятися?
І тоді я сказала, що народження дитини – це не страждання і не праця, як прийнято вважати. Це зустріч довгожданого гостя, це свято, яке приходить один-два рази на все життя. І ми почали готуватися до свята.
Якось непомітно, ніби відповідь на наше рішення, з’явився телефон повитухи, яка приймає пологи вдома. На допомогу прийшли сім’ї, які вже народжували вдома, ділилися досвідом, літературою, хорошим настроєм. Ми пройшли дородову підготовку. Сюди входили фізичні вправи в басейні, детальне обговорення перебігу пологів, можливі медичні та юридичні ускладнення і шляхи їх вирішення, список необхідних речей, . Навіть моя восьмирічна донька отримала свої завдання та обов’язки. Окрім суто практичних моментів повитуха засадила мене за ... вишивання.


Чого я боялася, вишиваючи собі оберегову сорочку для пологів? Як прореагують сусіди, якщо я раптом почну кричати, що будемо робити, якщо повитуха буде в цей час на інших родах, чи доведеться їхати в лікарню, якщо я порвуся, чи відійде повністю плацента? Найбільше я переживала за те, що сама не зможу визначити той момент, коли треба буде допомога лікаря. Тут потрібно було повністю довіритися повитусі, а такої довіри в мене не було.
На останнє питання відповідь прийшла сама собою. Пара, яка народжувала до нас, змушена була закінчувати пологи в лікарні де з ними до останнього була і наша повитуха. Матері шістьох дітей дійсно ні до чого ризикувати свободою.
Ну ось, нарешті, всі пелюшки та розпашонки випрано та випрасувано, рушник над дверима з Деревом Роду, який оберігав нас всю вагітність, замінено на Рожаницю, я роблю останній стіжок на рушникові, з яким чоловік поїде запрошувати повитуху, і говорю: „Ну ось ми і готові. Можна народжувати.” Лялечка наша виявила гідну подиву слухняність, і, давши нам відпочити кілька годин, о шостій ранку заявила про свою готовність з’явитися на світ.
Спочатку почали відходити води. По телефону ми отримали перші вказівки від повитухи. Я мала піднятися з ліжка і походити, щоб голівка дитини опустилася нижче, і закрила отвір, через який просочувалися води. Так як навколоплідні води замінюються повністю кілька разів на добу, то з часом їх кількість поновиться знову.


Перейми почалися десь під обід, були слабкими і нерегулярними. На мої стурбовані питання повитуха відповідала лише одне: „Насолоджуйся поки можеш”. До вечора шийка відкрилася лише на два сантиметри. Виявилося, що голівка дитини знаходилася дуже низько, завертала шийку, не даючи їй розкритися. Мою подругу в подібній ситуації відправили на кесарів розтин. Я ж просто час від часу займала потрібну позу, в якій голівка трохи відходила назад, і шийка повільно, але продовжувала розкриватися.
Повитуха навчила мого чоловіка прослуховувати серцебиття нашої лялечки та роботу плаценти. Моя, ще тоді єдина донечка , теж час від часу прикладала вухо до живота, намагаючись виділити серед какофонії звуків сердечко своєї сестрички.
Час минав весело і з користю. Одягнувшись у вишиванки ми провели народні родильні обряди: розв’язування вузликів, обкурювання троїцькими травами, обтирання свяченою водою, відкривання дверцят і шухляд. На столі знаходився образ Бога Велеса, який проводить душі немовлят з потойбічного світу. На вікні та в мене на сорочці червонів образ Рожаниці – матері всього живого і неживого на землі. Так у мріях, молитвах та очікуванні минула перша доба моїх пологів.


На ранок перейми припинилися зовсім. Лялечка наша активно рухалася, показуючи вже трохи наляканій мамі, що з нею все гаразд. Повитуха була спокійна і говорила, що все іде як слід, що моє тіло знає, як для нього найкраще, адже ідеальним здоров’ям я похвалитися не могла, та і вік вже за тридцять. Після другої години ми вийшли прогулятися. Світило яскраве сонечко, сніжок порипував, день був святковий, люди готувалися зустріти Старий Новий рік, а ми чекали на свою зустріч.
Після прогулянки перейми поновилися, я злопала свою останню на наступні півроку шоколадку чоловік готував басейн. В цих турботах минув вечір. Коли матка розкрилася до чотирьох сантиметрів, повитуха дозволила мені зануритися у воду.
Ніч ми провели з чоловіком у двох. Це була одна з найкращих наших ночей. Більшої спорідненості, довіри я до цього ніколи не відчувала. Я буду до кінця віку вдячна повитусі, що вона нічим не порушила наше чекання. Я знала, що рука мого коханого лежить біля правого плеча, і коли б не простягнула руку, вона завжди була там. Те, що я раніше лише відчувала, зараз проявлялося в ньому: мужність, надійність, впевненість. Все це зосередилося у його руці і переливалося в моє тіло під час перейм.


Лежачи в басейні я змогла оцінити всі переваги води. Вона вмить розслабляє тіло, і будь які болючі відчуття проходять із закінченням перейми. Без води тіло не має змоги повністю розслабитися, часу на відпочинок не вистачає, тому біль посилюється через утому..
До шостої ранку я проспала в басейні, прокидаючись лише для того, щоб продихати перейму. Вона починалася трохи нижче попереку, розходячись з одної точки вбоки, потім переходила на гобласть копчика і низ живота і закінчувалася всередині на рівні геніталій. Кожен її період подихувався по різному: початок глибоким диханням, середина: швидким через рот, в найбільш болючих місцях – по собачому, висолопивши язик, і кінець – швидким диханням через ніс. Якщо я збивалася з дихання, біль ставав просто нестерпним, я швидко зрозуміла, що краще піднапружитися і дихати, ніж корчитися від болю. Після перейми я засинала, і як розповідав чоловік, навіть умудрялася підхрапувати в ті короткі хвилини перепочинку.
В якийсь момент я відчула, що не можу більше знаходитися у воді. Шийка розкрилася на 8 сантиметрів, а годинник показував, що вже мої пологи перевалили на третю добу.
Я вийшла із басейну і почала хаотично кружляти по оселі. Як потім зрозуміла - це був пошук найвдалішого місця для пологів. Найбільше приглянулися мені вхідні двері, перейми біля них переносилися чомусь набагато легше. Чоловік з повитухою кілька разів відтягували мене на диван, та з дивовижною впертістю, під предлогом, що мені треба до туалету чи попити, я поверталася на це місце.
На якійсь із цих втеч з цього клятого дивана, їм вдалося дотягнути мене лише до порога наступної кімнати. Повитуха здалася, дала команду зачинити двері, чоловік сів на підлогу, підставив свої долоні під мені сідниці, я сіла на них, широко розставивши ноги, а повитуха присіла спереду.
Потуг у мене не було, я просто сильно напружувала низ живота при переймі, так ніби хотіла видихнути взяте перед цим повітря не через ніс, а через піхву. Біль при цьому повністю припинявся.
Від мого голосного сопіння прокинулася донька, яка спала у цій кімнаті. Ми планували, що вона буде присутньою на пологах, проглядали з нею фільми, обговорювали сам процес. Проте, глянувши у її сонні перелякані очі, я наказала вивести її. У мене не було впевненості в собі, сили контролювати свою поведінку не було, а раптом я почну кричати і разом з видом крові це навіки перелякає дівчинку, відверне її від материнства?
Уже через 20 хвилин я жалкувала про своє рішення. Даремно я не довірилася собі, не було ні крику, ні крові, а тільки безмежна цікавість: а що ж там бачать чоловік і повитуха? Чомусь здалося, що у піхву засунули руки і розтягують її в різні боки. Разу з третього я усвідомила, що то мені в два голоси пояснюють, що то вже показалася голівка, і треба тужитися. Я набрала повітря, натужилася і почула, як чоловік вигукнув: „Ой, на мене схоже!” Ледве дочекалася наступної перейми, щоб виштовхнути дитину, а вона як на зло, затримувалася, прийшла слабка, але на наступній наша лялечка нарешті лягла на руки повитусі.
Чоловік бережно опустив мене собі між коліна, повитуха відсмоктала з носика слиз і поклала нашу довгождану гостю мені на груди, прикривши її татовою сорочкою. Здавалося, час зупинився. Ми сиділи вчотирьох на підлозі і дивилися на дитину. Маля майже не плакало, сонно кліпало вічками, і було одночасно таким мужнім і беззахисним. Врешті, повитуха нагадала, що добре було б дізнатися, хто ж до нас прийшов. І дійсно, ми забулися подивитися, хто ж у нас народився. Виявилося, що під татовою сорочкою мирно посапувала Цвітанка.
Трохи пізніше, я знову стала в родову позу, під натужилася і народила плаценту. От тут крові було вдосталь. Мене переклали на диван, повитуха вміло запхнула сосок до рота Цвітанки, вона прийнялася активно смоктати, і трудилася так кілька годин, аж поки не перерізали пуповину.
Про що я думала, лежачи із дитинкою на грудях, і дивлячись на поріг, де щойно народилася Цвітанка?
Я відчувала, що мене страшно обманули. Колсь давно люди в білих халатах крутили мене, кололи, різали-зашивали... Мені до сліз стало шкода себе, і разом з тим тисячі мамочок і малят, яких точно так же були чи будуть обмануті. А потім прийшло почуття гордості: я це зробила!
Двері відчинилися, і цей же поріг переступила старша донечка.
Вона залізла під ковдру і притулилася до мене. Я обняла своїх дівчаток і нарешті відчула: я МАМА!
Повитуха обкладала мене замороженими полуницями, чоловік напував трав"яними відварами, привид лікарні поступово танув перед очима. Я дивилася на Цвітанку і думала, що як добре, що її зараз не торкаються чужі руки, не штрикають в це маленьке тільце голки, не роздирають ці оченятка, щоб залити ліками, не розтягують на дошці для якихось там сантиметрів. Невже їхня точна кількість додасть щастя чи здоров"я?
Кілька місяців я не могла без жалю дивитися на діточок, народжених в лікарні, доки знайомі мамочки не почали сторонитися мене. Мабуть це було не дуже гарно з мого боку.
Ще одним із надзвичайних вражень справила на мене плацента. Судини на ній були схожими на могутнє дерево. Мабуть Дерево Роду на рушниках та писанках змальовувавалися саме з нього.
А потім у мене знову почалися перейми. Почали діяти трави для скорочення матки. Це було щось неймовірне! На грудях у мене Цвітанка, на пузі полуниця, перейми довгі, сильні і з коротким проміжком. Рухатися ніяк, кричати соромно перед дітьми, можна лише дихати. Я жалібно скиглю, що це не справедливо, не чесно, що я стомилася і заслужила на відпочинок.
Через кілька годин ми перерізали пуповинку. Робилося це врочисто, татко приніс книгу, не скажу яку, ми домовилися, що це поки що наша таємниця, повитуха вирвала у мене волосину, скрутила її з червоною ниткою і перев"язала пупочок. Кацнули ножиці, і тепер моя лялечка пивністю самостійна людина.
Нарешті сестричку змогла потримати Дзвінка. Вона стояла, боячись поворухнуися, майже не дихала, і все повторювала, невже це правда, у мене є сестричка?
Я дивилася на свого чоловіка, який підтримував дівчаток, і відчувала безмежну вдячність, що він пережив ці пологи зі мною, допомагав, підримував, оберігав. Душа враз стала великою-великою, і всі якісь негаразди стали негараздоньками, а потів і зовсім загубилися у морі ніжності. І хотілося, щоб це було так завжди.
Так ми дожили до вечора. Повитуха повернулася додому, а ми готувалися до своєї першої ночі тепер уже з двума дітками.

У меня подруга тоже собралась рожать своего первого ребёнка дома. Пожалуйста подскажите телефон повитухи или хорошего врача, который принимает роды на дому. Напишите в личку.

Очень интересно, трогательно и душевно написано. Но я бы побоялась дома. Даже вторые роды побоялась бы. Дома, как говорится, и стены помогают. Но в роддоме. с медперсоналом спокойнее. Тем более ты в родильном подписываешь бумаги о том, что ты согласна на введение окситоцина. т.е. на стимуляцию. Если не согласна. тоне подписывай и не будут стимулировать.

Я багато читала розповідей про пологи. З прочитаного видно, що колять без відома породілля, залякують ускладненнями, пробивають пузир без згоди.
Медики себе завжди виправдають.

Тут зависит от врача. Мне тоже пробивали пузырь. Меня просто поставили перед фактом. Но я доверяла врачу, поэтому сомнений в правильности его решений у меня не возникало.

Зара
А як бути з тим, що пробивання пузиря стимулює пологи? і що в природньому варіанті пологів пузир пробивається під час виходу дитини. і малеча випливає з мами по водичці, а не протискається на суху.
Думаю, що ваш лікар виконував інструкцію, за якою пузир пробивають усім, а не діяв згідно з вашими індивідуальними особливостями.
Хоча я можу помилятися, і у вас дійсно були показання до такого медичного втручання.

В моем случае было очень хорошо, что простимулировали. Ведь физиологически должно проходить так: отходят воды начинаются схватки.
Или же воды должны отойти, когда раскрытие 6 см. В моем случае этого не было. Как потом оказалось затягивать роды и ждать, когда само лопнет мне было нельзя. Моя детка просто не дождалась бы этого момента в худшем случае. Или, в лучшем, пришлось быть на искусственной вентиляции легких. Так что думаю здесь сыграл профессионализм доктора. Роды не похожи одни на другие. Если физиологически все идет правильно, то можно и дома. Но откуда я знаю, как будут протекать именно мои роды? Здоровьем своего малыша и свое здоровьем - слишком дорогая цена за домашнюю обстановку.

У мене за першими пологами води відійшли при виході дитини. Дехто із знайомих теж про подібне розповідав.
Говорять, що це фізіологічно так має бути.
у кожного свій досвід. Мене добряче покалічили при перших пологах. Та і малечі дісталося, кілька років по лікарнях прожили, прибираючи наслідки стимуляції.
Тому для мене пологи вдома - можливість народити природньо, без шкоди для себе і дитини.

Это хорошо, что все у вас в порядке. Дай бог, чтобы и старшенький не вспоминал о последствиях не правильной тактики ведения родов.

Все зависит от врача. От его профессионализма и личных качеств

Наверное, только очень уверенные в себе люди идут на домашние роды. Я не осуждаю таких, как бывает пишут на форумах, будто они легкомысленные. Уверена, это не так. Человек взвесил все за и против, и решил, что он может и готов (я и о папе, и о маме говорю). Рассказы об осознанных домашних родах вызывают у меня чувства вроде смятения или страха, даже когда такие позитивные и с отличным финалом.
А вот воодушевляют рассказы о домашних родах, но не запланированных. Недавно знакомая родила дома. Были схватки довольно мягкие, и она не спешила в роддом. Походила, полежала. Когда уже стало совсем неприятно, пошла в душ и вызвала скорую. Через пол часа приехала скорая, а у знакомой уже головка идёт, как оказалось! Так и родила дома, т.к. уже надо было дитё принимать, доехать до роддома не успели бы. Потом их отвезли в роддом уже с малюткой. Вот такие получились мягкие естественные роды. Но это как бы само собой произошло, а вот сидеть дома осознанно я бы не смогла точно. Страшно всё равно за малыша.

Однозначно неспокойно!

Ой какая отважна женщина! Преклоняюсь! Я тоже подумывала о родах дома. Так и стены помогают. И в душ в любой момент и все под рукой. И не переживаешь, что медперсонал нахамит. Но страшно стало, что вдруг роды пойдут не по плану и выбрала стандартный роддом.

Я рожала в роддоме, но в душ тоже ходила в любой момент. В 9 РД родзалы имеют душ. Чтобы персонал не нахамил, за ранее договаривались с акушеркой. Обстановка была спокойная, почти домашняя. Мне приносили сладкий чай, водили в душ, давали прыгать на фитболе и принимать любые удобные позы. Муж был рядом. Дома я бы наверное боялась, что что-то не так... Не на столько я в себе уверена. А тут врач слушал малыша регулярно, я была спокойна и с ощущением, что всё идёт как надо.
Я бы рожала дома, если бы в нашей стране были условия, как на западе: не ты приходишь в роддом к персоналу, а они к тебе, и хорошо оборудованная скорая под окном.

Я часто сталкиваюсь в последнее время с родами в домашних условиях. Это своего рода тренд сезона. Но здесь нужно помнить следующие вещи.
1. Вы должны быть морально готовы к таким родам.
2. Ваш акушер должен быть профессионалом.
3. Не стоит удаляться далеко от цивилизации. В экстремальных условиях, лучше если телефон будет под рукой и скорая сможет до вас добраться.
4. Домашние роды - это роды не для бедных. У нас есть пуляризатор таких родов - Валентина Острогляд. Она берет - 6 тыс. гривен.

Надо быть сумасшедшей, чтоб рожать дома. ИМХО. Дома и стены помогают - да не дай Бог, потом об эти стены головой биться?

Прогуглите "Смерть в "Колыбельке" - очень поучительно. Хорошо хоть одиозный Чарковский от родов в море и аквариуме на беби-йогу переключился.
А впрочем, ваша жизнь и ваши дети - кто вам может запретить?

_________________
Героям слава!

У меня опыт в родах небольшой. Я была молодая, здоровая девушка 21 года. Во время беременности не было токсикоза. Легко выносила, в положенное время начались схватки. Но, как потом оказалось, у ребенка крупная голова, и сам плод крупный. Слава Богу, я попала в руки к хорошему врачу, который помог родить без кесарева здорового ребенка. Если бы рожала дома, не было бы ни меня, ни ребенка.
Можно ли учесть все - не знаю. Стоит ли рисковать - вам решать.